У Марбельї, під час Reserve Cup, ми зустріли Джона Санса (Jon Sanz). На корті він виглядає спокійним, але за межами майданчика накопичилося чимало роздратування. І він не приховує цього.
Санс — 11-та ракетка світу, гравець, який разом із Кокі Ньєто (Coki Nieto) регулярно доходить до чвертьфіналів, але досі не може пробити стіну топ-4. Проте головне, що його турбує зараз — не спортивні результати, а системні проблеми в паделі.
«Мене тішить, що правила нарешті регулюють. Але я прошу лише одного: щоб нас питали, давали голос, дозволяли висловлюватися. У багатьох випадках нас навіть не запитують — і це, хоч і ненавмисно, мене дратує».
Санс говорить про останні зміни FIP: нову систему нарахування очок, зміну розмірів сітки турнірів. Він не проти реформ, але вимагає діалогу. «Ми всі хочемо допомагати, але коли немає комунікації — ми не можемо нічого змінити».
Календар, який ламає гравців
Окрема тема — навантаження. Офіційно Premier Padel налічує 21 турнір на рік. Але через необхідність набирати рейтингові бали гравці змушені грати ще й FIP-турніри. У результаті виходить 25+ стартів за сезон.
«Я не хочу сперечатися, чи має бути більше чи менше турнірів. Але факт: ми граємо забагато. І при цьому нам не дають нормальних умов для роботи. Ми — головний актив, без гравців немає турніру. То чому ж нам ставлять палки в колеса, коли ми намагаємося дбати про свій імідж і комфорт?»
Санс нагадує: проблема не лише в календарі, а й у ставленні до команд гравців. Фотографам, фізіотерапевтам, тренерам часто відмовляють в акредитаціях або доступі.
Пара з Кокі: еволюція замість кроку назад
У 2024 році Санс і Ньєто вже грали разом. Тоді вони були «темними конячками». Зараз, каже Санс, усе інакше — і в кращий бік.
«Кокі став набагато агресивнішим біля сітки, він більше тисне, більше ризикує. Але головне — ми стали справжньою командою. У 2024 ми були просто двома гравцями, які непогано розуміли один одного. Зараз ми підтримуємо одне одного, піклуємося, ми — єдине ціле».
Санс вважає, що саме ця ментальна єдність відрізняє топ-пари від решти. «Подивіться на першу і другу пари світу — вони не просто сильні технічно, вони живуть один одним. Ми будуємо те саме».
Результати поки скромні: кілька чвертьфіналів і дві півфінальні появи. Але Санс не поспішає. «Ми знаємо рівень топ-4. Вони майже завжди в півфіналах і фіналах, і збити їх звідти важко. Але якщо ми продовжимо працювати, наберемо впевненість — усе може статися».
Марбелья та експансія паделу
Reserve Cup, де ми зустріли Санса, — це не зовсім офіційний турнір. Радше експеріментальний формат із призовим фондом, який приваблює гравців, попри те, що не дає рейтингових очок. Для Санса це можливість і заробити, і не втратити ігровий тонус.
Але головний меседж інтерв’ю — не про гроші. Санс закликає федерації та організаторів почути гравців. «Ми — ті, хто виходить на корт. Без нас шоу не відбудеться. Тож дайте нам нормально працювати».
І це, мабуть, найчесніше, що можна почути від гравця, який б’ється за місце під сонцем у паделі, що стрімко змінюється.
«Нас навіть не питають» — і так у будь-якому спорті, де є федерація і є гравці. Добре що хоч хтось каже це вголос, а не в роздягальні пошепки.
Календар справді вбивчий. Дивуюся, як вони взагалі доживають до фіналів без того, щоб розсипатися на запчастини.